З початком Великого Посту, в який ми ось-ось увійдемо, змінюються розклади богослужінь у наших храмах. З’являються такі, на яких ми, можливо, досі не були. У деякі дні ми не побачимо Божественної Літургії узагалі. І Богу дякувати! Це не для того, щоб якось обмежити наше право на Євхаристію, а навпаки, задля поглиблення нашого молитовного життя.
Щоб уникнути в євхаристійному житті автоматизму, особливо серед тих вірних, які щоденно беруть участь у Божественній Літургії, Церква задля їхнього добра встановлює спеціальні дні, коли не служиться Божественна Літургія. Їх називають алітургійними.
Про них каже канон 88 (§ 2, 3) партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви: «§ 2. У всі дні посту св. Чотиридесятниці, за винятком субот, неділь та дня Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, не буває іншої Літургії, окрім Передосвячених Дарів.
§ 3. Згідно з приписами літургійних книг, існують також інші алітургійні дні, в які не звершуємо жодної Божественної Літургії. Такими днями є: середа і п’ятниця Сиропусного тижня, понеділок і вівторок першого тижня Чотиридесятниці, Велика п’ятниця та п’ятниця перед навечір’ям Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа і Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, на які переносяться Царські часи».
Це не означає, що храм закривають на ключ, і він стоїть порожнім. Ні, в ньому служать інші богослужіння. Алітургійні дні можуть стати гарною нагодою, щоб християни пізнали красу Вечірні, Утрені, Часів, Повечір’я, Парастасу тощо. Вслухалися у їхні тексти, сенс яких є надзвичайно глибоким. І не біда, якщо їх одразу не зрозуміємо. Це природньо. Адже відкривають вони нам правду про несказанного, незбагненного, неосяжного Бога.
Витривалість і наполегливість у молитві цих богослужінь, їх часте відвідування, прохання священиків пояснити суть, читання різної літератури про них поступово відкриватимуть нам розуміння. Бо самообманом є казати, що ми розуміємо, до прикладу, Божественну Літургію чи Біблію. У них ми заглиблюємось все більше і більше, скільки б не вдавалися до них. Так само і з цими богослужіннями, які Великий Піст дає нам можливість засмакувати.
Не біда, що на них не приймають намірень, а ми звикли їх подавати перед Літургією. Скриньки для пожертв для розвитку парафії, підтримки бідних чи воїнів стоять у храмі постійно, і коли служиться у ньому Вечірня чи Утреня, їх насправді ніхто не заклеює скотчем. Якщо людина хоче проявити милосердя, завжди може це зробити, навіть без свічки чи інтенції. А прийшовши завчасно на богослужіння, в молитві може згадати усіх своїх ближніх, за кого має намір його пожертвувати, – і так більше осіб огорне молитвою, ніж їх зможе умістити карточка у паламарів.
Василь КАЛИТА
